Небо вещает о славе Господней,
Твердь проповедует Божье спасенье.
День дню поёт жарким голосом солнца,
Ночь ночи тайну небес открывает.
Тайну сию ты познаешь сегодня,
Если возжаждешь всем сердцем прозренья.
Будешь иметь в Царство Света оконце,
В вечную жизнь ворота откровенья.
Нет языка, и не знаю наречья,
Где не слыхали бы голоса ночи,
Передающего истину неба
О необъятном могуществе Света.
Чудную песню всегда буду петь я,
Света победу я буду пророчить:
Голод – свидетель о ценности хлеба,
Голос луны – откровение ночи.
Ночь – это только период, где света
Очень немного, но жаждущим видеть
Славу небес предоставлено право:
Жажду о солнце растить в своём сердце.
Если ты любишь святые ответы,
Божьего Духа не хочешь обидеть –
Ты уже призван в небесную славу,
Ты удостоен лицо Бога видеть!
Нет, никогда света тьма не объемлет!
Тьма – это только отсутствие света,
Это – ничто возведённое в степень,
Чашу весов не могущее сдвинуть.
Всякий, кто света тепло восприемлет,
Станет глашатаем Божьего лета,
Мощной волной, поднимающей гребень
Силой любви на высоты победы.
Комментарий автора: Наш свет, который мы отражаем от Божьего сияния, от Его истины, станет откровением о Боге для тех людей, которые находятся во тьме духовной ночи.
Николай Богдан,
Полтава, Украина
Поклонник Христа, влюбляющийся в Его чистый образ всё больше и больше. e-mail автора:bodia2057@mail.ru
Прочитано 10042 раза. Голосов 0. Средняя оценка: 0
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Поэзия : Моя молитва - Левицька Галина Цей вірш був написаний за кілька годин до народження мого найменшого сина Михайла. В 13 год. мені робили “кесаревий розтин”, бо сама я його народити не могла. Чоловікові лікар сказав, що не гарантує ні моє життя, ні життя дитини. Я про це не знала, але відчувала, що проходжу по грані. Молилася за життя дитини. Просила у Бога, навіть якщо мені не судилося жити, щоб Він дав мені знати, що мій синочок живий!
Під час операції я враз відчула себе. Це було дивне відчуття: тіла не було, спробувала ворухнути руками — рук немає; спробувала ворухнути ногами —ніг немає; спробувала відкрити очі — лиш миттєвий зблиск світла. Але я була!!! І ні болі, ні страху. Лиш спокій… Потім почула голоси:
-Хто там в неї? (Голос професора Григоренка)
-Хлопчик, хороший, здоровий!
-Скільки в неї вдома?
- Шестеро…
-Це сьомий. Восьмого не буде…
Я не могла в ту мить задуматись над почутим, бо відчула, що кудись відпливаю… Але в серці була вдячність Богові за почуту вісточку про сина…
Я дякую Богові за його милість і любов. Він подарував моєму синові життя! Він зберіг і моє життя,давши мудрість лікарям під час операції: коли почалася дуже сильна кровотеча при розтині матки, професор прийняв рішення зробити ампутацію частини матки. І кровотечу вдалося зупинити.
Це було сім років тому. Михайлик в цьому році закінчив 1-й клас.
